Леся Українка - геніальна дочка українського народу!
"Я в серці маю те, що не вмирає..."
Долю не обирають. Якби це було можливо, то багато б хто з людей обрав собі інше життя – здорове й заможне, сповнене цікавих зустрічей і захоплюючих мандрівок. Можливо, обрала б собі інакшу долю юна Лариса Косач. Вона воліла б мати здоров'я, займатися улюбленою музикою, до якої мала неабиякий хист... Але тоді, мабуть, світ не дізнався про поетесу Лесю Українку, чиє життя було постійною боротьбою - боротьбою з хворобою, зі світом, боротьбою за право називатися Людиною. Своєрідним маніфестом життя і творчості поетеси можна вважати її вірш "Contra sрem sрero". Цей латинський вислів - "без надії сподіваюсь" - тепер завжди в нашій свідомості асоціюватиметься з Лесею Українкою. Вражаючий за своєю глибиною текст, сповнені драматизму рядки не залишають байдужими нікого. А особливо, якщо згадати, що створила цей шедевр поетеса в дев'ятнадцятирічному віці. Саме тоді стало зрозуміло, що хвороба, з якою вже кілька років бореться Леся, невиліковна, і тепер недуга буде її постійною супутницею. Що повинно було відбуватися в душі юної дівчини, щоб викликати такі порівняння: думи - "хмари осінні", а життя — викочування "на гору круту, крем'яную" важкого каменю? Але поруч з тим - готовність до боротьби і нескореність долі. Поетеса не бажає, щоб її "молодії літа" промайнули "в жалю, в голосінні", і висловлює готовність "несучі вагу ту страшную", "сміятись крізь сльози", не показувати світові своїх справжніх почуттів. Кожен рядок цього вірша вистражданий душею поетеси — душею зболеною, але нескореною. І життєствердним гімном звучать останні рядки цього твору: "Так! Я буду крізь сльози сміятись, Серед лиха співати пісні, Без надії таки сподіватись, Буду жити! Геть думи сумні!" Можна стверджувати, що тема боротьби є одним із лейтмотивів творчості великої української поетеси Лесі Українки. Візьмемо для прикладу її поему "Роберт Брюс, король шотландський". Поетична розповідь про визвольну боротьбу шотландського народу — хіба не про долю рідної землі писала ці рядки поетеса? Славетні сторінки історії власного народу надихали її. Слава, як і народне слово, невмируща. Ось як каже про це Леся Українка у фіналі поеми: "І не вмре та слава, не поляже, В пісні, слові буде вічно жити І про себе світові розкаже". Але для поета важливо мати волю і не залежати від думок і поглядів тих, хто має владу. Згадаймо хоча б ці рядки із чудової поеми "Давня казка":
Не співець, у кого думки
Не літають вільно в світі,
А заплутались навіки
В золотії тонкі сіті.
Воля до життя, боротьба за нього знайшли відображення в багатьох творах Лесі Українки. Особливо яскраві слова поетеса вклала у вуста Мавки, героїні чудової "Лісової пісні". "Ні, я жива, я буду вічно жити! Я в серці маю те, що не вмирає!" — крізь роки промовляє до нас авторка словами Мавки. І ця думка стала пророчою для самої поетеси, яка в собі, у своєму серці несла вогонь поезії, вогонь любові - "те, що не вмирає". Інтереси Лесі Українки були дуже широкі: поезія, драматургія, проза, літературна критика, публіцистика, історія, етнографія й фольклор, музикознавство. В усіх цих різноманітних ділянках духовного життя українського народу вона стояла на рівні передових ідей свого часу. Ця тендітна жінка виявилася більш мужньою за багатьох чоловіків. Бо інколи мужність потрібна вже для того, щоб просто жити. З ювілейної дати дня народження Лесі Українки в Слобідській громаді проведено ряд заходів. Так, в Малослобідській бібліотеці оформлено книжкову виставку «Ні, я жива, я вічно буду жити», у Слобідському будинку культури відбувся літературно-музичний захід, в Слобідській селищній бібліотеці провели голосні читання творів Лесі Українки «Поезія є всюди, хоч не всяк її бачить» до 150 - річчя Лесі Українки. Переглянути фото цих заходів можливо на офіційному веб-сайті Слобідської селищної ради, в розділі «Фотогалерея».
