Слово “ґендер” досі здається багатьом чужим і до кінця не зрозумілим.
Слово “ґендер” досі здається багатьом чужим і до кінця не зрозумілим. Але, погодьтеся, навіть ті, хто вважає себе обізнаним у ґендерній тематиці, подекуди ловлять себе на згадуванні ґендерних стереотипів на побутовому рівні, на кшталт “будь мужиком” чи “ти ж дівчинка”. Адже вони починають вкорінюватися ще з дитинства: їх часто транслюють батьки й шкільні вчителі. Тож надзвичайно важливо побудувати шкільне середовище, де б різні діти почувалися комфортно і не потерпали від цькувань та нерозуміння
Хто бере участь у ґендерному вихованні?
1. Сім’я. Дитина копіює своїх рідних, особливо намагаючись в усьому бути схожою на батька своєї статі. Малюк, який живе в благополучній, спокійною сім’ї, непомітно сам навчиться нормально сприймати відносини, тому що батьки подають йому добрий приклад. Хлопчик наслідує мужності батька, дівчинка — жіночності матері. Роблять вони це без будь-яких особливих настанов. Крім того, спостерігаючи в повсякденному житті своїх батьків, діти вчаться, як поводитися з людьми протилежної статі.
2. Педагогічний колектив дитячого садка. Статеве виховання, перш за все, має бути спрямовано на батьків, а вже потім на дітей. Педагог дає знання, відповідає на запитання дітей, що стосуються відносин статей, не соромлячись цієї розмови. Усе, що говорить педагог, має бути правдою, але і це ще не все. Найважливіше, як ми говоримо про це з дітьми і як підтверджуємо відкрито висловлену нами точку зору. Інакше кажучи, статеве виховання — це, перш за все формування правильного ставлення до питання, а не освоєння конкретних знань у цій області. Ґендерний підхід відображений і при вихованні культурно-гігієнічних навичок.
3. Педагогічний колектив школи. Подолання ґендерних стереотипів, що заважають успішному розвитку особистості дитини, хлопчика і дівчинки; розвиток партнерських відносин між статями, виховання їх у дусі толерантності. Створення таких умов для виховання юнаків і дівчат, у яких їхній розвиток і духовно-ціннісна орієнтація сприятимуть позитивному становленню індивідуальних чоловічих (маскулінних), жіночих (фемінінних) і андрогенних рис; відносно безболісному пристосуванню молодого покоління до реалій статево рольових відносин у суспільстві та ефективному статево-рольовому відокремленню в соціумі.
4. Лікар. Лікар повинен допомагати удосконалювати зміст і техніку бесіди з усіма дітьми, що потребують поради. Головне завдання медичних працівників, обізнаних з питаннями психогігієни статі, полягає в консультації вихователів: підготовці батьків, педагогів, інших фахівців і працівників дитячих установ і організацій в області медико-гігієнічних питань статевого виховання.
5. Психолог. Психологічна освіта учнів і педагогів щодо всього спектра ґендерних проблем, діагностування формування ґендерної складової особистісного розвитку учнів; консультування учнів, батьків і педагогів з питань ґендерних відмінностей і ґендерних відносин; корекційно-тренінгова робота з розвитку ґендерної самосвідомості учнів та ґендерної толерантності з набуття досвіду ефективного ґендерної взаємодії та подолання негативних наслідків ґендерних стереотипів.
6. Оточення дитини. Допомагає дитині усвідомити себе відповідно до свого статевою ознакою і діяти відповідно до нього все оточення. Під оточенням розуміють однолітків, дорослих, музикантів, пісні яких дитина слухає, сценаристів фільмів і мультфільмів, художників, письменників і поетів, модельєрів і т. ін.
Євроінтеграційні прагнення України стали невід’ємними реаліями політичного сьогодення. Підписавши і ратифікувавши Угоду про асоціацію з Європейським Союзом, Україна продемонструвала відданість демократичним європейським цінностям та взяла на себе зобов’язання «враховувати питання рівності між чоловіками і жінками при розробці та впровадженні законів, постанов, адміністративних положень, політики і заходів».
Що таке гендерна рівність?
Рівноправність чоловіків та жінок – це невід’ємна частина прав людини, вона є передумовою демократії та соціальної справедливості. Україна як демократична держава прагне забезпечити гендерну рівність в усіх сферах життя.
Гендерна політика – це політика захисту прав чоловіків та жінок, створення рівних можливостей для їхньої реалізації в соціумі.
Під гендерною рівністю розуміються "рівні можливості самореалізації жінок і чоловіків, гарантії дотримання прав і свобод з урахуванням особливостей статей, взаємні обов’язки та спільна відповідальність в процесі життєдіяльності".
Гендерна рівність передбачає суспільство, в якому і жінки, і чоловіки володіють рівними можливостями, правами та обов’язками в усіх сферах життя. Рівність між жінками та чоловіками – це коли представники обох статей можуть на рівних мати доступ до освіти і охорони здоров’я, управління і влади, мають рівні можливості досягти фінансової незалежності, працюючи на когось або керуючи власним бізнесом, реалізації своїх особистісних і професійних потреб та інтересів. Критичним аспектом у досягненні гендерної рівності є наділення жінок повноваженнями і більш широкими можливостями в різних сферах розвитку суспільства, а також залучення чоловіків до процесу досягнення гендерної рівності.
Принцип гендерної рівності закріплений у Конституції України. Стаття 24 Конституції закріплює рівність чоловіків та жінок в усіх сферах життя. Окрім цієї норми, гендерної рівності торкаються статті 21, 51. Частина третя статті 24 Конституції України безпосередньо присвячена подоланню дискримінації стосовно жінок в Україні та наголошує на тому, що рівність прав жінок та чоловіків забезпечується наданням жінкам рівних з чоловіками можливостей у громадсько-політичній та культурній діяльності, у здобутті освіти та професійній підготовці, у праці та винагороді за неї тощо.
Окрім того, Україна ратифікувала Конвенцію про ліквідацію усіх форм дискримінації по відношенню до жінок, прийняту в 1979 році, Конвенцію № 156 про працюючих з сімейними обов’язками, підсумкові документи Всесвітньої конференції з прав людини (Відень, 1993), Конвенцію про ліквідацію насильства щодо жінок, Конвенцію про громадянські та політичні права, Конвенцію про соціальні, економічні та культурні права (1976 рік). На виконання міжнародних зобов’язань парламентом України прийнято Закон України "Про забезпечення рівних прав і можливостей жінок і чоловіків" від 8 вересня 2005 року, згідно з яким державна політика щодо забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків спрямована на:
- утвердження гендерної рівності;
- недопущення дискримінації за ознакою статі;
- застосування позитивних дій;
- забезпечення рівної участі жінок і чоловіків у прийнятті - суспільно важливих рішень;
- забезпечення рівних можливостей жінкам і чоловікам щодо поєднання професійних та сімейних обов’язків;
- підтримку сім’ї, формування відповідального материнства і батьківства;
- виховання і пропаганду серед населення України культури гендерної рівності, поширення просвітницької діяльності у цій сфері;
- захист суспільства від інформації, спрямованої на дискримінацію за ознакою статі.
Гендерна рівність — це не лише про права жінок чи чоловіків, це про справедливість, рівні можливості та побудову суспільства, де кожна людина може реалізувати свій потенціал без бар'єрів. Шлях до цього може бути непростим, але він вартий зусиль, адже в результаті виграють усі.
