До Слобідської селищної ради завітала надзвичайна людина -українська письменниця та волонтерка Людмила Охріменко.
Сьогодні до Слобідської селищної ради завітала особлива гостя - українська письменниця, волонтерка, жінка великої сили духу та незламного патріотизму Людмила Охріменко. Її візит став справжньою подією, адже кожне слово пані Людмили пройняте глибоким змістом, болем, любов’ю до України та вірою в нашу перемогу.
На початку зустрічі письменниця щиро поділилася історією свого життя та творчим шляхом, який був далеко не простим. Вона зізналася, що ніколи не вважала себе українською письменницею, адже тривалий час проживала у Криму та Харкові, де писала, читала й спілкувалася російською мовою.
Та все змінилося у 2014 році, коли розпочалася війна. Людмила Охріменко, як волонтерка, потрапила на передову. Саме там, серед вибухів, болю і втрат, вона побачила справжнє обличчя російської агресії. Розповіла, як на власні очі бачила закатованого протестантського священника, розстріляних волонтерів та українських військових.
“Тоді я вперше запитала себе: хто я? звідки мої діди та прадіди? І тоді я зрозуміла — я українка! Я українська письменниця!” — зворушливо зізналася пані Людмила.
З того часу її творчість набула глибокого українського змісту. Вона почала писати про долі військових, їхню мужність і жертовність, а також про життя простих цивільних людей, які стали свідками і учасниками сучасної історії України.
Пані Людмила внесла у зустріч і нотку позитиву, розповівши про свої книги - «Доросла Буратіна» та «Легка поведінка», у яких показала українських жінок - сильних, працьовитих, ніжних і відданих. У цих творах вона оспівує жіночу мудрість, материнство, кохання, працю - усе, що робить наших жінок справжньою опорою родини та нації.
Особливо зворушливою була історія, яку письменниця описала у своїй книзі «Хрещена». Це історія про жінку-медика, яка пройшла через полон ворога. Вона не була військовою - лише цивільною медсестрою. Коли командир батальйону запропонував їй, як цивільній особі, покинути «Азовсталь», ця жінка не вагаючись подала рапорт на прийняття її до батальйону як військової, і отримала звання солдата.
Разом зі своїми побратимами вона потрапила в полон. І зауважимо, що на момент звільнення з полону їй було 71 рік. Сьогодні їй уже 74, але вона повернулася до своїх побратимів і продовжує службу. За словами самої Людмили Охріменко, ця жінка хвилюється лише за одне, щоб її не звільнили через вік.
Ця історія стала справжнім символом мужності, вірності і незламності української жінки, яка, незважаючи на роки, біль і втрати, продовжує боротися і надихати інших.
Зустріч пройшла у надзвичайно теплій, щирій атмосфері. Присутні слухали письменницю з великою увагою, адже її слова торкалися найпотаємніших струн душі. Людмила Охріменко закликала цінувати рідну мову, свою землю, своїх людей, бо саме в єдності та усвідомленні свого коріння - наша сила.
На завершення зустрічі присутні подякували пані Людмилі за її щирість, мужність і натхнення, за те, що своїми книгами вона допомагає зберігати український дух, пам’ять і віру у світле майбутнє нашої країни.
